Військовим також боляче прощатися...

Я часто бачу тексти жінок про те, як важко прощатися з чоловіком, коли він знову їде на війну.

І щоразу згадую свої прощання з родиною.

Коли я служила і потрапляла до госпіталю, іноді вдавалося вирватися хоча б на одну добу додому. Побачити дружину. Побачити дітей. Просто побути з ними.

А потім знову треба було їхати.

І оці прощання я пам’ятаю досі.

Наче в тебе живцем виривають серце.

Ти обіймаєш дружину, дітей і чітко розумієш, що зараз маєш розвернутися, піти й повернутися туди, звідки щойно вирвався хоча б на один день.

Одного разу мій син, якому тоді було 14 років, не витримав і розплакався, коли прощався зі мною.

Таке не забувається.

Тому коли читаю: «Як важко відпускати кохану людину на війну», мені завжди хочеться додати одну річ.

Дівчата, це важко не тільки вам.

Людині, яка від вас їде, теж дуже боляче.

Вона так само лишає вдома тих, кого любить. Так само хоче залишитися. Так само не знає, коли наступного разу зможе вас обійняти.

І чи зможе взагалі.

Навіть коли на прощання обіцяє:

«Я обов’язково повернуся».