Українці підтримують ухилянтів або інша сторона медалі.
"Мобілізація в Україні: 53,9% опитаних заявили, що ухилянтів "можна зрозуміти"
Українців запитали, як вони ставляться до тих, хто ухиляється від мобілізації. Понад половина опитаних заявили, що цих людей "можна зрозуміти", бо "ніхто не хоче помирати"
Так, я згодна, так навіть я згодна.
Але є одне АЛЕ.
Гинути бо командир довбо..б або з тонкою кишкою та відправляє хлопців на гарантовану смерть.
Бо командир постійно бреше стосовно оперативної ситуації на ділянці на котру виїзжає пдрозділ й каже "там все є та добре, нічого не беріть, їдете на 2 дні" а по приїзду там пекло із за арти, немає позицій нічого немає, а в нас немає навіть лопат.
Бо речове забезпечення розкрадається, а військові покупають все за свій кошт.
Бо гуманітарка до бійців підрозділу доходить приблизно 10% якщо передається на бригаду, та ті 10% котрі попадають спочатку забирають найкраще та най цінніше командири та старшини, а що не треба віддається солдатам.
Бо о у командира є любимці котрі не їздять на нуль й при цьому отримують 100ку.
Бо снарядів немає й підрозділ просто розстрілюють як в тирі каченят з арти.
Бо позиції не готові, а ті що є то ямки для покийників, хтось може сказати так рийте для себе самі, так, але під щильним вогнем арти це майже не можливо робити.
Якщо напрягтись я б могла мабуть ще написати перелік, чому важко йти у військо та воювати окрім того що страшно загинути.
Я завжди казала, можна воювати, але хочаб з мінімальними умовами при котрих підрозділ виходить на бойове завданнята позиції.
Які це умови?
Солдати отримують те речове та фінансове забезпечення котре їм гарантоване законом.
Командир завжди каже правду та збирає командирів відділень та взводів вирішити як полегшити та мінімізувати втрати.
Взвод як й положено завжди має мінометну підтримку.
Воюють всі, а не постійний склад з 40 людей, котрих постійно кидають на нуль, але ж чекайте по документах рота 120 солдат!!!
Забезпечення ефективними якісними аптечками та турнікетами, а не те лайно що видають затверджене в МО.
Відпочинок та ротації підрозділів, після виконання бойових роспоряджень, а не на бумазі, та не на 3 дні.
Хочаб так, але ж ні, в мене було не так.
Я не можу говорити які умови служби в інших бригадах, ротах. Але те що я чула часто ще хуже ніж було у мене. Виключення звісно 3я штурмова, там свій світ.
Навіть якщо прибрати страх смерті (блять всі бояться не повірите) то за таких умов служби як я перелічила, опускаються руки, просто опускаються руки, й ти вже нічого не хочеш.
А тим більше віддавати своє життя отак, як шмат біомаси. Та хочаб ця смерть принесла користь та наблизила перемогу...
Але яку принесла користь та наблизило перемогу, коли мій підрозділ розстрілювали з арти, нас просто в окопах, котрі по факту ямки?
Копать немало сенсу, пісок, треба будувати загорожу з лісу на стінах окопа, треба робити накати лісу на бліндажах, але постійний щільний арт обстріл, ти не вилізеш з окопу.
Не було снарядів (початок 23 року) Не було мін для міномета, не було арт підтримки.
Як ці смерті в окопі допомогли державі? Як наблизили перемогу?
Як воювати в таких умовах? Щоб твоя смерть хочаб була ефективною?!
Я не знаю, хлопці теж...
І от ми заходили на позиції, й розуміли нас ніхто не прикриє, хтось виживе, когось поране, хтось загине, були тільки ми з автоматами в руках, та ворог з артою...
Чи розумію я ухилянтів котрі тільки із за фактору страху не хочуть воювати? Ні, не розумію, та не підтримую. Всі бояться, блять геть всі, ветерани, солдати котрі вже не перший місяць, навіть рік. А ті хто переставав боятися вже мертві, швидко.
Чи розумію я ветеранів та солдат котрі не хочуть більше воювати, так розумію та підтримую, зважаючи на такі умови служби, та те, що в моїх випадках ті смерті не мали сенсу, не наближали перемогу, та хочаб сука з собою побільше підарів забрати!!! Але ні...
