Лист сестрі...

Я розкажу тобі свою історію.

На початку переходу, нажаль він почався коли я прийшла з війни.

Я не могла зрозуміти, як я могла бути тим хлопцем котрій був на війні? Як я могла бути воїном?

Я інша, я жінка, я ніжна, ранима, жіночна, м'яка....

Я не могла бути ним, це неможливо!!! Я не вірю!!! Як я могла вбивати? Як я могла бачити море крові? Як я могла витримати артилерійські обстріли котрі не зупинялися ні на на хвилину? Як я могла носити на собі бронежилет, каску, автомат, патрони, йти на бойовий рейд на кілометри до лінії фронту, несучі на собі десятки кілограмів? Як я могла виносити на собі поранених, як я могла виносити на собі загиблих? Це не Каріна!! Я не вірю!!!

Так моя психіка бунтувала, вона не могла пов'язати в одну лінію, того хлопця воїна і мене, ніжну тендітну... Як я могла пройти все те? Як я могла?

Слава Богу я узнала від тебе за жіночі архітипи...

Просто Артеміс та Діана сказали одягаючи обладунки, зараз ми надеремо росіянам дупу, не переймайся, ми захистимо тебе. Тепер я розумію. І я щаслива розуміючи це, дякую дівчата, дякую сестро...